Про Львівський фаховий коледж декоративного і ужитковго мистецтва ім.І.Труша

Львівський коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І.Труша є одним із найстаріших в Україні навчальних закладів, має понад 145-ти річну історію, яка розпочалася в один із найскладніших періодів новітньої історії – Австро-Угорської монархії, далі Речі-Посполитої Польщі, німецької окупації, московсько-більшовицького панування. Впродовж свого існування Школа знала дев’ять змін влади. 

          Його відкриття стало з необхідності державної підтримки у сфері художнього виховання молоді, що спонукало львівську мистецьку громадськість до клопотання про відкриття у Львові мистецького навчального закладу. Ці функції взяв на себе створений у Львові в 1874 році художньо-промисловий музей.

       18 грудня 1876 року Міністерство віросповідань і освіти Австрійської імперії затвердило державний статус навчального закладу при художньо-промисловому музеї як «Промислової школи рисунку та моделювання». Ця дата вважається днем заснування Львівського коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша і започатковує професійну мистецьку освіту на теренах Галичини.

           З початку свого існування Школа спрямовувала свою діяльність на потреби краю та міста і тому тут були відкриті відділи столярства та сницарства, а згодом через брак багатьох спеціальних навчальних закладів у Львові в Школі впроваджують ще кілька відділів та курсів, пов’язаних з будівництвом, але вони не мали нічого спільного з артистичними промислами. Це привело до реорганізації закладу. 1890 року його перейменовано у «Державну промислову школу».

           На початку свого існування Львівська державна промислова школа не мала власного будинку. З 1876 по 1892 роки вона розташовувалася разом з музеєм художнього промислу в декількох залах міської ратуші (з північного фасаду на третьому поверсі).

           1888 року «для увічнення 40-річчя панування імператора Франца Йозефа» було вирішено збудувати спеціальний будинок школи. Відбувся закритий архітектурний конкурс. Кращим був проект архітектора Г. Бізанца, затверджений в червні 1890 року, а вже через місяць розпочалось спорудження будинку на вул. Театральній, 17. Влітку 1892 року будинок було завершено. Навчальні приміщення обладнали  всім необхідним, тут функціонували слюсарні та теслярські майстерні, будинок мав парове опалення (вперше використане в навчальному закладі Галичини).

           З 1892 по 1903 роки посаду директора Школи обіймав архітектор З.  Горголевський. За час його праці у навчальному закладі впроваджуються сучасні технології та методики викладання, реорганізовується структура Школи, чіткою стає спрямованість відділів у напрямку декоративного малярства та скульптури, художньої обробки дерева та металу, гаптів та мережива тощо. Новий директор Школи сконцентровує навколо себе провідних архітекторів, скульпторів, живописців, що стали ядром викладацького складу навчального закладу. Серед них – Т. Мюнніх, В. Садловський, Г.Кюн, П. Герасимович, Ю. Белтовський, Е.-М. Пітч, С. Рейхан, Т. Рибковський та інші.

           Період З. Горголевського в Школі був надзвичайно плідним і дав Львову фахівців, багато з яких згодом стали гордістю львівського та європейського мистецтва.

           З 1903 року, після смерті З. Горголевського, на посаду директора Школи було призначено З. Генделя. Під час його директорства починається   будівництво нового будинку Школи по вул. Снопківській, 47. Проект виконав у 1906 році архітектор В. Садловський, а будівництво велося з 1907 по 1909 рік. Заняття у новому будинку Школи розпочалися 1 вересні 1909 року, а освячення відбулося 7 червня 1910 року.

           Головним мірилом професійної підготовки учнів стала систематична участь у виставках, які організовувались щорічно в стінах самого закладу. Учнівські роботи в різні періоди експонувались на міжнародних та регіональних виставках і отримували почесні нагороди: у Львові на Крайовій виставці у 1894 році, на виставках загальнодержавного значення у Відні в 1880, 1889, 1890 роках, на виставці металевих виробів Кракові у 1904 році та у Празі в 1912, 1937 роках.

           За часів польської окупаційної влади атмосфера в школі була складною, але незважаючи на це з її стін вийшли такі українські художники, як Т.  Романчук, О. Курилас, Г. Кузневич, Г. Крук, Олена і Ольга Кульчицькі, Л. Гец, І. Севера та інші.

           Після Першої світової війни навчальний заклад, який почав називатись   «Школа художніх промислів та декоративного мистецтва», очолює К. Філасевич. Це був новий період в історії школи, де переважали мистецькі відділи сницарства, різьбярства, декоративного малярства, скульптури, мозаїки, кераміки, художньої обробки металу.

           На початку 1920-х років Школу очолює професор рисунку В. Крицінський. Вироблена у Школі методика і творча практика постійно впливала на загальний мистецько-ремісничий рух Галичини у відповідності до загальноєвропейських тенденцій розвитку мистецтва, але формуючи одночасно суто «галицьке» його обличчя.

          Відновлення та розширення будівельних та різних технічних відділів привели до чергової розбудови закладу та його перейменування в 1929 році на «державну технічну школу ім. Станіслава Щепанського». Необхідність зберегти напрацьовані традиції поставила питання про виділення артистичних відділів Школи в окремий мистецький навчальний заклад. Так у 1938 році був створений «Державний інститут пластичних мистецтв у Львові» з п’ятирічним терміном навчання, який очолив З. Гарлянд. Однак проіснував інститут лише 1,5 роки, 1 січня 1940 року його понизили рангом до рівня училища. Причина була проста – прагнення тоталітарної радянської держави на окупованих з 1939 року землях зламати вироблені десятиліттями мистецькі традиції.

           У липні 1941 року на зміну одному тоталітарному режимові прийшов інший. Німецька окупація змінила обличчя Львова. Вже в перші місяці окупації в грудні 1941 року була створена Спілка Українських Образотворчих Митців. Український Центральний комітет на чолі з В. Кубійовичем сприяв появі українського мистецького закладу – Державної мистецько-промислової школи з українською мовою навчання у Львові, яка розміщувалась в будинку на вул. Снопківській, 47. Навчальні заняття у новоствореному українському  навчальному закладі розпочалися ранньою весною 1942 року.

           Директором школи став відомий живописець М. Осінчук, згодом його замінив архітектор Є. Нагірний. Педагогічні посади в школі зайняли переважно члени Спілки Українських Образотворчих Митців – вихованці мистецьких закладів Кракова, Варшави, Праги, Берліна, Риму, Харкова, Києва. Це: І. Севера, М. Бутович, М. Козик, М. Федюк, В. Манастирський, О. Ліщинський, А. Малюца, М. Мухин, Є. Нагірний, С. Гебус-Баренецька, Н. Кисілевський, В.Цьонь, С. Шмигельська та інші.

           Та скоро для Школи настали доволі драматичні часи – її перепрофілювали у ремісничий заклад технічно-практичного призначення з новою назвою «Технічна школа для будівництва», а у січні 1944 року перенесли у нове приміщення на вул. Янівській (Шевченка). Таким чином перший в Галичині український мистецький заклад перестав існувати. Але мистецький вакуум після закриття Школи творча інтелігенція міста намагалась чимось заповнити. І в скорому часі при підтримці УЦК і проводу крайового комітету, очолюваного К. Паньківським, у Львові була заснована Українська Академія мистецтв, що діяла під скромною назвою «Вищі образотворчі студії». ЇЇ ректором став відомий архітектор В. Кричевський. Але наближався фронт, бо йшла Друга світова війна, і навчання в школі дуже швидко припинилося.

           Восени 1944 року, коли Друга світова війна  завершувалась, до Львова знову прийшла радянська влада і постановою за №1075 РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 22 серпня 1944 року дозволили поновити  роботу художньо-промислового училища.

       1946 року у Львові відкривається Інститут прикладного та декоративного мистецтва. З відкриттям інституту, який почав діяти з січня 1947 року, всі учбові приміщення – аудиторії, майстерні, мольберти, меблі, інструменти перебували у спільному користуванні студентів і викладачів училища та інституту. В структурі училища відбулися кадрові зміни. Директором училища з січня 1947 року став В. Пронь, у колектив Школи влилися нові мистецько-педагогічні сили – це такі львівські художники:  Р. Сельський, Г. Смольський, О. Шатківський, О. Кравченко, В. Свєнціцька, П. Жолтовський, Я. Чайка, Я. Нановський та інші. Згодом почався перехід провідних викладачів-художників в інститут та вестись робота, спрямована на ліквідацію училища, як мистецького навчального закладу. Освіта за нової влади базувалася на централізованих навчальних планах і програмах, які надсилалися «зверху», були непорушними і канонічними. У програмах не враховувались національна традиційність регіонів, специфіка декоративних джерел етнографії, поза увагою залишалась духовність, історична спадщина народу. З 1949 року Школа стала називатись училищем прикладного мистецтва, але не припинялись намагання її знову закрити.

1951 року на посаду директора училища було призначено В. Тарасова, колишнього працівника освіти області. Покращилося матеріальне постачання для навчання з республіканських відомств, підприємств. Училище придбало у розпорядження гуртожиток на вул. Шевченка, 49. Активізувалася методична робота, підвищився рівень викладання спеціальних дисциплін, рисунку, живопису, композиції, профмайстерності. З 20 червня 1956 року училищу було присвоєно ім’я видатного громадського діяча і живописця Івана Труша.

1956 рік став для Школи вирішальним. Завдяки клопотанням творчої інтелігенції міста, та, зокрема, наполегливості О. Кульчицької – відомої художниці, педагога, яка тоді була депутатом Верховної ради від Львівщини, воно продовжило своє  існування.

У 1963-1964 навчальному році з ініціативи тодішніх педагогів училища С. Костирка, Л. Лесюка, Т. Драгана, Б. Сумішевського було введено нову програму з предмету «Основи композиції», специфіка якої відповідала сучасній європейській методиці, а складність завдань сприяла можливості розвивати в учнів творче мислення. Одночасно у ній домінував дух національних традицій.

З 1975 директором Школи був призначений Б. Коцай. У складний період тоталітарного режиму, незважаючи на брак належної інформації про тогочасний стан світового мистецтва, відомостей про нові мистецько-педагогічні методи і методики, в училищі підбирався такий педагогічний та студентський колективи, які свідомо ставилися до своїх обов’язків, усвідомлювали своє завдання. Це період стрункої і цілісної системи добору і розстановки мистецько-педагогічних кадрів, максимального використання досвіду ветеранів та середнього покоління із енергійністю молодих, переважно колишніх випускників Школи. Тут працювали і працюють нині М.Скибінський, В.Трофимлюк, Н. Дзюбей, О.Сатурська, С.Костирка, Т.Драган, П. Маркович, Р. Безпалків, Ю.Лесюк, О.Лучинський, Б. Стельмах, О.Роюк-Багринівська, І. Базилевич, Б. Іванів, М. Ковальська, М. Крицький,  М. Ваврух, Г. Кучабська, Ю. Зозуляк, О. Валько та багато інших, хто сприяв та сприяють формуванню і вихованню майбутнього художника.

           1993 року. навчальний заклад отримав статус коледжу. У коледжі завжди дбали  про неперервність традицій, завдяки програмним завданням студенти мають можливість спілкуватися з багатою народною мистецькою спадщиною. Проте тут  постійно впроваджуються зміни у навчальних планах та програмах, які відповідають міжнародним вимогам, таким чином даючи можливість випускникам застосовувати набуті знання в найрізноманітніших сферах творчого життя і виробництва.

З грудня 2003 по травень 2017 року посаду директора коледжу обіймав В. Откович, доцент, кандидат мистецтвознавства, Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, Заслужений діяч мистецтв України. За час його праці в коледжі значно покращилась матеріальна база, навчальні аудиторії та майстерні стали ошатнішими та зручнішими. Загалом мистецьке життя в стінах школи набуло глибшого змісту та помітно вищого рівня.

У грудні 2017 року відбулись вибори нового директора, яким стала О.Коцовська, колишній заступник директора із навчальної роботи, яка добре обізнана у сучасних проблемах мистецької освіти та у проблемах школи. Слід зауважити, що у планах нової адміністрації вагоме місце посідає питання осучаснення навчальних планів та навчальних програм, а також відкриття нових спеціалізацій відповідно до потреб часу.

На даний час у нас ведеться підготовка фахівців за спеціальностями 022 «Дизайн», 023 «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація» та за такими спеціалізаціями: скульптура, художній розпис, реставрація творів станкового малярства, художній метал, художні вироби з дерева, художня кераміка, художнє ткацтво, художня вишивка і моделювання одягу, графічний дизайн, дизайн архітектурного середовища. Новими спеціалізаціями є реставрація творів з каменю, ювелірні вироби з металу,  реставрація творів монументального малярства. З нового 2021-2022 навчального року маємо перший набір на cспеціалізації графічний дизайн та анімація, предметний дизайн та художні вироби зі шкіри.

 Сьогодні у навчальному закладі працюють 106 досвідчених педагогів, з них 1 професор, 1 доктор наук, 1 доцент, 4 кандидати наук та 23 викладачі-методисти, 25 членів Національної Спілки художників України.

Коледж має належну матеріальну базу. З 1976 року навчальні площі збільшилися з 1904 м. кв. до 4088 м. кв. станом на січень 2018 року. З 1949 року по 2010 рік дипломи про здобуття мистецької освіти отримали 4622 випускники, з них – 669 випускників – диплом бакалавра.

Ми завжди намагаємося іти в ногу з часом, а наші студенти-випускники є запотребованими фахівцями у сфері образотворчого, декоративного мистецтва, реставрації та дизайну.

Сьогодні в коледжі навчається на 1 – 6 курсах понад 450 студентів. Державне замовлення на перший курс становить 60 студентів, на контрактній формі навчання – 70 студентів.

 

(Матеріал підготовлено на основі наукових досліджень Т.Максиська, В.Трофимлюка, Р.Шмагало, Б.Коцая, В.Отковича, Р.Загайської, М.Ваврух)